12-13 грудня відбулася VI Міжнародна науково-практична конференція «Микола Леонтович і сучасна освіта та культура» під гаслом «Все буде Україна».

Конференції, присвячені Великому Подолянину, які проводяться в К-ПНУ, набувають поширення: все більше українських та зарубіжних науковців, музикантів-професіоналів, аматорів відгукуються на участь у їх проведенні.

Із вітальним словом виступив доктор історичних наук, професор, ректор Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Сергій Копилов.

Учасники заходу виголошували доповіді, виконували твори славетного українця Миколи Леонтовича, який навчався в Кам’янець-Подільській духовній семінарії та провів тут свої молоді роки, тут проходило його становлення як музиканта.

До  конференції долучилися: Народна хорова капела університету «Мелос»; лавреатка міжнародних і всеукраїнських конкурсів та фестивалів, художній керівник,  дириґент, кандидат педагогічних наук, доцент Любов Мартинюк, яка виконала музичні твори: «Молитва за Україну» М. Лисенка, Щедрик», «Котилася зірка», «Ой з-за гори кам’яної» М. Леонтовича; чоловічий вокальний ансамбль «Щедрик» представив пісню «Гаю, гаю, зелен розмаю» М. Леонтовича; співачка-бандуристка Вікторія Штифлюк виконала українську народну пісню «Вітер віє, повіває».

Ознайомитися з програмою науково-практичної конференції можна за покликанням.

Історична довідка:

Цьогоріч святкуємо 145 років від Дня народження однієї із найяскравіших постатей серед українських композиторів – Миколи Дмитровича Леонтовича. Його творчість є безцінним скарбом української національної музики.

Творець творів хорової музики народився 13 грудня 1877 року в селі Селевинці, присілку села Монастирок Брацлавського повіту на Поділлі (сьогодні Немирівський район на Вінниччині) у родині сільського священика.

На Поділлі, де жив і творив композитор, залишилися музей у селі Марківка і пам’ятник його твору в Тульчині.

Більшу частину свого життя митець працював у жанрі обробки української народної пісні, був великим творцем хорової мініатюри. Йому вдалося проникнути в співочу душу рідного народу й винести українську пісню на простори світового музичного мистецтва.

Любов до музики в душі українця прокинулася ще з раннього дитинства, так як родина Миколи Дмитровича була тісно пов’язана з музичним мистецтвом, зокрема мати композитора Марія Йосипівна гарно співала, а батько Дмитро Феофанович добре грав на цитрі, балалайці, гітарі, скрипці.

Подальше знайомство й захоплення музикою поглиблювалося під час навчання в Шаргородській бурсі (1888-1892) і Кам’янець-Подільській духовній семінарії (1892-1899). Саме в семінарії Леонтович зробив перші спроби гармонізації церковних пісень. Тоді під його орудою були виконані власні духовні твори. Пройдуть роки і Франція назве його «українським Бахом», а Польща – «Гомером у музиці».

На початку ХХ століття Микола Дмитрович створює твір для хору, який згодом став усесвітньо відомим. Над переробкою цієї мелодії він працював два десятиліття, зробив три редакції, але жодна з них йому не припала до душі. І тільки четверта версія настільки сподобалася композитору, що він вирішив представити її публіці. Його обробка «Щедрика» відома у всьому світі як різдвяна колядка («Carol of the Bells»). І до сьогодні наш «Щедрик» можна почути в різних куточках світу англійською, німецькою, іспанською, японською тощо.

Микола Леонтович написав понад 200 творів (колядки й канти, псальми й херувимські пісні, літургії та «молебні» тощо), серед них й оригінальні хори на слова українських поетів («Льодолом», «Легенда», «Літні тони» та «Моя пісня»),  які звучали по всій Україні. Вони вирізняються високою досконалістю і художністю, геніально відтворюють дух українських пісень з їх світлим життєрадісним колоритом, теплими лагідними інтонаціями та щирістю.

Згадаймо й інші широковідомі обробки українських народних пісень «Піють півні», «Ой зійшла зоря» чи «Дударик», «Козака несуть», «Ой з-за гори кам’яної», «Гра в зайчика»…  На основі народних мелодій Леонтович створював цілком оригінальні самобутні хорові композиції, всебічно художньо переосмисливши їх, надавши їм неповторного звучання.

Талант у Миколи Леонтовича був і до вчителювання, адже все своє свідоме життя він віддав дітям, важливій справі естетичного виховання молоді. Після закінчення семінарії працював у Чукiвськiй двокласній школі, у Вінницькій церковно-вчительській школі, вчителем музики в залізничній школі на Донбасі, викладачем співів у Тульчинському жіночому училищі, а також  вчителем церковного співу та чистописання у Тиврівському духовному училищі. Також часто організовував разом зі своїми учнями літературно-музичні вечори.

Влучно висловився Станіслав Людкевич: «…коли б Леонтович не написав нічого більше… як «Щедрика», «Дударика», «Ой пряду», «Козака несуть», «Гри в зайчика» … його значення в історії української хорової музики було б раз назавжди запевнене…».

Микола Леонтович – неповторний композитор. Талановитий подолянин склав власним доробком цілий етап у розвитку української хорової музики.

Кафедра музичного мистецтва,
Пресцентр