Динаміки мовчать. Мікрофони проходять перевірку. Якщо насторожити слух, то можна почути лише пташиний крик та тихе перешіптування майбутніх студентів, які збиралися на стадіоні вишу. Адже до початку урочистої посвяти у студенти ще цілих півгодини. Але справжній студент знає, що за півгодини можна зробити насправді безліч речей, наприклад, дописати практичну, забігти в їдальню за паперовим стаканчиком кави та ще й перемовитися з друзями щодо вчорашньої вечірки в гуртожитку. Проте ще вчорашні абітурієнти, не знаючи, як згаяти цей час, роблять селфі та збирають тим часом лайки в Інстаграмі.
Чим ближче початок, тим сильніше хвилювання. Але хвилюються в цей день не лише першокурсники, а і їх батьки, яким, схоже, так важко відпускати своє пташеня у вільний політ. До моїх вух доноситься схвильоване – «А ти фотик взяв?» – «Взяв, мам, взяв». «Добре, ось потім я тебе сфотографую з твоїми новими друзями». По виразу обличчя парубка, схоже, легке роздратування, проте хвилюється і він. Це мимоволі викликає у мене щиру усмішку. Невже і я була такою ж у перший день? Перший день нового життя.
Оркестр проводить контрольну репетицію, і мені здається, що ця мелодія схожа на відомий усім «Києве мій». Дивно, адже посвята буде проводитися в Кам’янці-Подільському. Червоні фігури майоріють на горизонті. Це гімнасти тренуються до виступу, що невдовзі почнеться.
Залишається лише десять хвилин до початку, проте лише зараз все більше людей починають займати пластикові стільці. Тепер серед великого натовпу можна розгледіти знайомих викладачів та поки що незнайомі обличчя першокурсників, які лише роблять перший крок на стежку студентського життя. Шум лиш наростає. Шепіт переростає в гучний сміх. Початок вже скоро.
Коли звучать перші ноти «Gaudeamus», я підстрибую на місці від несподіванки. Натовп замовкає. Очевидно вже всім, що початок настав. За студентським лунає гімн України, а опісля лагідний жіночий голос, що виривається з динаміків, вітає усіх майбутніх спудеїв Кам’янець-Подільського національного університету.
Першим вітає першокурсників із їхнім особистим святом ректор вишу Сергій Анатолійович Копилов. Промова доволі палка, ніхто навіть не насмілюється подати і звуку. Ректор коротко оповів історію університету. Недарма ж нас з дитинства вчили, що хто не знає своєї історії, той не патріот. Тепер 695 молодих людей стали патріотами маленької студентської держави нашого міста.
Відтак промови виголошують Володимир Мельниченко (народний депутат України) та Дмитро Васильянов (секретар міської ради). Вони побажали першокурсникам пригорщі успіхів. І, звичайно ж, не забули додати доволі важливу деталь, яка вже звучить як кліше – «Студентство – це найкраща пора у житті кожної людини».
Атмосфера стає більш живою та невимушеною, коли починається так звана шоу-програма. Першою бере мікрофона та вітає усіх святковою піснею Лілія Трачук. Згодом своїми чудовими голосами пестять слух Олександра Крилова, Катерина Газіна, Діана Молчанкіна та інші. Хоч проводь кастинг «Кам’янець-Подільський має талант». Присутні з неприхованим захопленням спостерігають за діями на полі. Особливу увагу привертають до себе майстри спорту України з спортивної акробатики. Жіноча команда (Сидоренко, Орловецька), як і чоловіча (Непомнящий, Науменко), виступили неперевершено, змусивши усіх на деяку мить затамувати подих від захоплення. Дует «theПідкова» у свій час зміг розсмішити відомих телевізійних коміків, тому група студентів – «першачків» була для них легким трофеєм.
Загалом, перший день свого студентського життя першокурсники не забудуть ще довго. Але справжніми студентами вони зможуть стати, коли відчують на собі усі труднощі цього періоду. Адже студентське життя насправді це не лише вечірки, веселощі та свобода, яка дарована нам відірваністю від рідного дому. Це – доросле життя, де за кожну нашу дію відповідає ніхто, крім нас самих.
Церемонія посвяти у студенти завершується першими двома куплетами «Gaudeamus». Адже кожен кінець – це, по – суті, новий початок…
Текст: Марина Ковальчук,
студентка 2 курсу факультету української філології
та журналістики, спеціальність “журналістика”
Фотографії: Сергій Швець, журналіст