Студенти К-ПНУ продовжують підтримують бойовий дух і вірять у наші Збройні Сили України, у те, що скоро настане Мир та Спокій у нашій Славній Україні!

У рубриці «Світ поетичного слова» презентуємо поезії студентки 2 курсу Інституту української філології та журналістики Анни Охоцької та студентки 2 курсу природничо-економічного факультету Олександри Данчук

* * * * *

Анна Охоцька, студентка 2 курсу Інституту української філології та журналістики

Крик…

Як боляче мовчати, коли думки кричать,

Коли душа розтерзана волає.

Розбиті мрії, всеосяжний страх,

І серце люттю розриває.

Наївно повзають думки: «За що?

Хіба ми заслужили,

Щоб наші діти і батьки життя щасливо не прожили?»

Чому ми мусимо страждати,

Коли хотіли просто жити,

Коли наважились жадати

Спокійних днів, сонцем залитих?

Чому ми мусим помирати

За жалюгідні плани ката?

Чому його не зупиняють

І грішно богом величають,

Як він диявол у плоті,

Скажений вбивця без душі?!

І з новим днем нові страждання,

Нові розбиті сподівання,

І склеїні уламки мрій

Сльозами висохлих надій.

І лиш одне питання на устах:

Як довго нам іще терпіти?

Замучив безпорадний страх,

Набридло нам зі Смертю жити.

Навіщо гаяти життя,

Аби із кимось воювати?

Хто не пізнає каяття,

Той в пеклі буде вік страждати.

А ми поборемо, переживем!

Ми вільні! Вільних – не зламати.

Та біль ніколи не пройде,

Ми будем вічно пам’ятати!

Бо розучилися прощати…

* * * * *

Олександра Данчук, студентка 2 курсу природничо-економічного факультету

Надворі двадцять перше століття,

Надворi двадцять другий був рік.

З усіх вуст – про війни лиш жахіття,

Не склепити від болю повік

Захотів територiй ти наших?

Тобі, орку, лиш гнити на них!

Не оцінимо, бачиш, “відважних”

Твоїх спроб “визволяти” нас всіх.

“Визволяти”? Ти свою країну

Із колiн тих не можеш піднять!

То не треба ще й нашу Вкраїну

Тим розплідником зла спопелять.

Ой, ти не зрозумієш ніколи:

Українці – незламний народ,

I що наші дівчата, уроде,

Не рiвня усім вашим, не “скот”.

I що діти – не ваші мішені,

I мiста наші – не полігон.

Забирайтесь, чорти несмиренні,

Як в кацапії кажуть в вас: “Вон!”

Лише смерть за ці всі страхіття

Буде ждати вас завжди й повік!

Надворі двадцять перше століття,

Надворі двадцять другий був рік…