Текст: Богдана Хома
Фраза про те, що одні відчуття загострюються, коли втрачаються інші – абстрактна, доки не відчуєш це на власному досвіді. «Театр вух» – експериментальне і нове явище для українського культурного простору. Порівняти його можна із звичайним театром та радіо. В поєднані рис одного й іншого, утворилося нове оригінальне явище.
Проект зародився в Одесі за ініціативи молодих поетів та музикантів. Усі вони шукали нові способи презентації власної творчості.
На вході до театру вам вручають пов’язку, а тому слух підсилюється в рази. Ні акторів, ні декорацій, ані натяку на саму залу. Чорні шовкові пов’язки лишають вам тільки голоси, музику, шепіт. І, звісно, безкінечний простір для фантазії. Сьогодні глядачу так багато готові показати, але він нічого не почує. «Театр вух» навпаки намагається донести значення сказаного. І напруга настільки велика, що час від часу виринає бажання зірвати стрічку з очей і запитати: «Ви теж це щойно бачили?»
Власне «Театр вух» – це своєрідне продовження аудіоспектаклів, що втратили популярність у сучасній Україні. Залишилась в аудіальній культурі поширеною книга. Але начитка її теж залишає бажати кращого. Репертуар «Театру вух» пропонує прослухати вірші у виконанні самих авторів. Тексти відображаються через тембр голосу, емоції, внутрішній світ самого творця. А тому недоліки хвилювання закриваються інтимністю, що встановлюється із слухачами. Оскільки за допомогою пов’язок стирається простір, людина, що творить, і людина, що слухає, стають одним цілим.
Проект ще доволі молодий, а тому автори натякають на нові ідеї, що зроблять його ще цікавішим. Імпонують слухачам експерименти із іншими органами чуття.
Захід відбувався в рамках культурного форуму «Кам’яний острів», який на цілих три дні перетворив місто у серце літературного й мистецького життя країни