Минулого року я почала працювати в редакції нашої газети, прийняла її зі своїми плюсами і мінусами, довго ламаючи голову, як удосконалити і хоч якось «реанімувати» застарілий часопис. Окрім пана ректора і декана рідного істфаку, перебігом моїх справ майже ніхто в центральному корпусі не цікавився – все було мені чуже – і стіни, і працівники, яких я майже не знала. Одного разу в двері хтось впевнено постукав. На порозі з’явився Олександр Васильович і жваво привітався: «Ольго Олегівно, Вам потрібно ремонтувати комп’ютер? Ваш керівник мене повідомив, що Вам варто допомогти в цій справі. Я тепер очолюю відділ інформаційних технологій. Будемо знайомі!». «А я Вас знаю… Ви викладали інформатику в сусідній групі на моєму курсі», – промовила я. Читати далі