Для кожної пори року підходять свої письменники. І тих, кого ви почитуєте взимку не зовсім доречно читати у теплі літні місяці. Звісно, кожен читач має свій «сезонний список», але погодьтеся, що «Різдвяну пісню у прозі» таки добре читати перед Різдвом.

Немає кращої пори для «Записок юного врача» Булгакова, ніж засніжені грудневі вечори. «Злочин і кара» – роман для листопаду, так само як і «Доктор Живаго» Пастернака. Сестри Бронте зиму роблять веселішою і затишнішою. На весну варто брати у бібліотеці щось легке, наприклад «Пятый персонаж» Девіса Робертсона чудово підходить для травня. «Кульбабове вино» Бредбері – це червень, а короткі повісті Анни Гавальди – чисто липнева розвага. На початку осені Буковскі і Фаулз читаються з приємністю, а наприкінці жовтня «Тошнота» Сартра – те, що лікар прописав.

Щодо мене особисто, то я звикла проводити літо з японцями, точніше – з японськими письменниками. Це почалося з 2012-го року, коли я влаштувалася на роботу у бібліотеку і все було новим і загадковим. У такому настрої я читала «Танцюй, танцюй, танцюй», Харукі Муракамі. Треба сказати, що магічний Муракамі дуже підходить для червневих днів. Через два роки мені до рук потрапив дивовижний японський твір ХІІ ст. «Записки из кельи» (автор Тёмей Камо-но) – спокійна і вдумлива розповідь про самітництво, аскетизм і простоту життя. Те ж літо відзначилося рештою книг з «Трилогии Крысы» Муркакамі: «Слушай песню ветра», «Пинбол-1973», «Охота на овец».

«Татуировка» і «Похвала тени» Танідзакі відкрили «Японський сезон 2016». За ними слідував незмінний Муракамі – «Кафка на пляже». Потім був ще не читаний жодного разу Юкіо Місіма з романом «Золотой храм» і недочитаний (на жаль літо скінчилося раніше) Кэнко Хоси-Ёсида – «Записки от скуки». Між іншим я прочитала «Страх и трепет» Амелі Нотомб, хоча і не японка, але написала про Японію, динамічно і з гумором.

Чому японці? Не знаю. Хтось з японських класиків сказав, що коли будуєш будинок, то думай про літо – зимою зігрієшся де завгодно, а літню спеку непросто пережити. Сталося так що «+30» мені допомагає пережити не хороший дім, а письменники з цієї далекої і незбагненної країни, з їх дивним паперовим житлом, в якому і стіни – не стіни, із просто божевільною їжею, з передовими технологіями і тисячолітньою історією, з таким простим і водночас трепетним ставленням до речей. 

Анжеліка Куверіна, бібліотекар І категорії