Сергій Тимофійко: «Професія історика нагадує роботу детектива, але втричі складнішу. Детектив зазвичай збирає нові дані та має нагоду опитувати свідків, а історику потрібно докладати зусиль, щоб заговорили свідки, які жили ще в часи батька Хмеля».

Що спонукало Вас обрати фах вчителя історії і стати студентом історичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка?

Історія була моїм улюбленим предметом у школі, тому ще в 10 класі я вирішив присвятити їй своє життя. Досі не шкодую про цей вибір, оскільки він вплинув на формування мого характеру та особистісних цінностей. Обираючи заклад вищої освіти у 2009 році, я зупинив свій вибір на двох університетах: Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича та Кам’янець-Подільському національному університеті ім. І. Огієнка. Крім того, на мене вплинули поїздки до обох закладів. Ще до навчання я відвідав історичний факультет К-ПНУ, де мене тоді зустрів тоді ще декан Сергій Копилов та заступник декана Володимир Дубінський. Було приємно познайомитися з ними і почути про особливості навчання. Після того знайомства я сформував уявлення про майбутню професію і посилено готувався до складання ЗНО. Моя мета була чіткою: стати студентом одного з кращих факультетів у країні!

Розкажіть, будь ласка, про свої студентські роки. Чим запам’яталися роки навчання на історичному факультеті? Кого із викладачів згадуєте? Пригадуючи студентські роки, за чим шкодуєте? Спілкуєтеся зі своїми одногрупниками? Вони працюють за фахом?

Навчання на історичному факультеті стало для мене новим кроком до пізнання історії як наукової дисципліни. Я цікавився багатьма різноманітними питаннями ще з першого курсу і поступово формував свої уявлення про майбутню професію. У нас завжди гарно складалася співпраця із викладачами, оскільки на історичному працює низка провідних фахівців із різних історичних періодів. Багато викладачів змогли донести всю складність здійснення справжнього наукового дослідження та пояснили класичні моменти з актуальних епізодів української та світової історії. На мене особливо велике враження створив Степанков В.С., який у нас викладав історію Національної революції українського народу й історію Азії та Африки. Окремі цитати з лекцій Валерія Степановича стали моїми життєвими кредо. Важливою у студентські роки я вважаю співпрацю з Рибаком І.В. Його виступи, присвячені історії СРСР та країнам СНД, стали для мене революцією в пізнанні історії цього періоду. Також великий вплив на мене мали лекційні та практичні заняття Опрі А.В., Завальнюка О.М., Філінюка А.Г, Федькова О.М., Копилова С.А., Дубінського В.А. Узагалі, відповідаючи на це питання, мені просто доведеться написати весь перелік професорсько-викладацького складу історичного факультету в період 2010-2016 рр., оскільки я ціную співпрацю з кожним викладачем. Завдяки їй я сформувався перш за все як педагог, майбутній науковець і громадський діяч.

Часто із студентських років я згадую друзів, з якими ми проводили час за дискусіями в гуртожитку №4. Це був один із найкращих періодів у моєму житті, який ніколи не загубиться у «бібліотеці» пам’яті. Ми мали свою таємну організацію, котра базувалася в одній із секцій гуртожитку, систематично проводили засідання та приймали до своїх рядів новобранців. Навіть декабристи з народниками могли би позаздрити нашій конспірації, коли потрібно було здійснити якусь конструктивну диверсію. Досі приємно згадати наші витівки в часи Майдану та Революції гідності. Звичайне жартівливе товариство в той період переросло у справжній осередок громадського життя. Його учасники стали одними з перших на барикадах на Михайлівській площі, були початківцями радикальних політичних гуртків міста на початку 2014 р., а ще певний час навіть очолювали молодіжні відділи окремих політичних партій. Ми не просто вчили історію, а творили її власними зусиллями на Майдані, а потім і на війні. Тому подібні речі завжди будуть предметом моєї гордості.

З однокурсниками та одногрупниками досі підтримую спілкування. Багато з них змогли реалізувати себе на педагогічній ниві, інші продовжили роботу в науковому секторі. Багато нині представляють різні політичні осередки, тобто займаються як громадською, так і політичною активністю. Частина змогла реалізувати себе навіть у силових відомствах нашої країни. Найбільше підтримую дружні стосунки з В.О. Сидоренком, який нині один із найвідоміших розвідників 93-ї бригади Збройних Сил України, герой війни з Росією, нагороджений багатьма медалями та орденами. Із спектра історичних дискусій не випадають Т.Г. Мельник та М.Г. Будурович, які нині займаються політичними та освітніми справами у Вінниці та Львові. Також серед кола друзів маю багато відомих молодих науковців, котрі змогли зарекомендувати себе не тільки в Україні, а й на теренах Польщі, а саме: О. Вахітов та Б. Павловський.

Які навики Ви здобули під час навчання в університеті? Зважаючи на Ваш практичний досвід, як Ви вважаєте, які предмети потребували більш детального вивчення?

У нас було дуже багато практики, яка допомагала сформувати відповідні навики. На першому курсі ми мали змогу пройти чудову археологічну практику, наставником якої був А.Ф. Гуцал. Ми брали участь у розкопках неподалік Сатанова. Також під час навчання вдалося пройти активну практику в закладах середньої освіти, завдяки якій можна було уявити себе в ролі педагога та перевірити здобуті знання. Щодо навчальних дисциплін, які мені допомогли в подальшому житті, перелік доведеться вести доволі довго. Більша частина нашої програми, з першого курсу і до завершення навчання у магістратурі, мала на меті не тільки навчити нас основних характеристик історичних періодів, а й сформувати навички використання історичного матеріалу на практиці. Тобто, освоївши більшу частину дисциплін, мені не складало особливих труднощів у подальшому житті вважати себе експертом у написанні історичних досліджень, проведенні історичних розвідок та адаптації здобутих знань до процесу популяризації історії в медійному просторі та соціальних мережах. Апробувати свій рівень навичок та знань я мав можливість на Всеукраїнському етапі конкурсу «Вчитель року», у якому у 2020 році пройшов у фінал і потрапив до переліку кращих вчителів історії України.

Де Ви зараз працюєте? Що входить до кола Ваших обов’язків? Вам подобається обрана професія? Чим запам’яталися перші дні на посаді?

Зараз я продовжую працювати в Січинецькій гімназії Дунаєвецької ОТГ, а також навчаюся в аспірантурі К-ПНУ. Пишу дисертацію на здобуття наукового ступеня «доктор філософії». Коло моїх обов’язків на першій роботі не виходить за межі посадової інструкції вчителя історії і передбачає здійснення навчальної, виховної роботи та багато іншого. Мені подобається моя робота, оскільки вона дає можливість постійно розвиватися як особистість. У школі та університеті я маю практичну площину, де можу створювати різноманітні наукові та педагогічні проєкти, котрі допомагають покращити вивчення історії. Крім проведення уроків, розробок своєї педагогічної проблеми та виховних заходів, я намагаються створити альтернативні середовища, які популяризують історичні знання та допомагають їх засвоїти на різних рівнях. У соціальних мережах я модерую групи «Світова історія», «Від коня до варварів» та «Історія (5-9 класи)». Для популяризації історії веду блог «Доступна історія», де публікую узагальнювальні історичні описи з політичної історії різних країн та української проблематики. Більшість своїх досліджень та проєктів зазвичай публікую на сайті «Доступна історія», який є цікавою платформою для вивчення інтерактивних ресурсів та власне історичного матеріалу зі шкільного курсу. Мої перші робочі дні запам’яталися мені усвідомленням того, що історична освіта в школі, наче потопельник у болоті, якого треба терміново рятувати.

Ваша робота передбачає спілкування з учнями різного віку. Що Вам допомагає знайти спільну мову з ними? Які є труднощі і як Ви їх долаєте?

Моя робота неможлива без налагодження сприятливих умов для спілкування. Тому весь свій час я приділяю роботі зі здобувачами освіти. Не цураюся затриматися на перерві, щоб вислухати їхні поради і просто думки щодо цікавих тем. Інколи я приділяю увагу не тільки спілкуванню, а й участі з учнями в конкурсах та різних проєктах. Ми разом готуємося і разом вболіваємо за спільний результат. Без цього неможлива конструктивна співпраця. Я майже ніколи не сиджу в учительській за зачиненими дверима, ховаючись від учнів як педагог та людина. Мене кваліфікують як вчителя, який може переодягнутися і пограти з учнями у футбол. Відтак я не перестаю бути вчителем історії на жодну хвилину. Труднощів у цьому багато, але я працюю з різними віковими групами ще з вісімнадцяти років, тому кожного разу намагаюся знайти індивідуальний підхід. У простоті завжди найбільші секрети успішності. Потрібно просто не боятися почути та розповісти.

Ви перемогли в обласному конкурсі «Вчитель року 2020» у номінації «Історія». Поділіться своїм досвідом та враженнями.

Це був просто неоціненний досвід і підсумок роботи за всю мою кар’єру. Конкурс проводили на районному та обласному етапах. І там, і там я мав нагоду знайти багатьох друзів, які на сьогодні є одними з кращих педагогів сучасного Поділля. Ми мали змогу обмінятися досвідом та своїми напрацюваннями. Модерували конкурс талановиті фахівці з ХІППО, створивши для нас ефективну платформу. Завдяки лише підготовці до конкурсних етапів, мені довелося багато в чому переосмислити свою педагогічну діяльність та вдалося створити багато ідей і проєктів, котрі досі можу використовувати на практиці. Конкурс не просто зробив мене популярним в освітньому середовищі, а й підняв на високий рівень, змусивши відповідати йому за всіма параметрами та докладати втричі більше зусиль у роботі. Враження після нього не відпускають навіть протягом року, однак найбільше я ціную друзів, котрих мені вдалося зустріти під час участі в конкурсі.

Що Вам допомагає в роботі? У чому черпаєте сили, натхнення? Чи маєте час на відпочинок?

У роботі мені допомагаю знання та навички. Я не боюся зайти в клас, маючи досвід та сформоване бачення історичного процесу. Ніколи не нав’язую свою позицію, намагаючись підходити до проблематики особливо активно. Сили та натхнення я черпаю у своїй родині. Якщо в мене є вільний час, я намагаюся його проводити із сином Адріаном. Щодо відпочинку, то завдяки матеріальному заохоченню в роботі вчителя в мене його просто немає. Розпочавши працювати у школі, я відкрив для себе, що для улюбленої роботи потрібно шукати ще кілька додаткових робіт. Тому вболіваю за той час, коли моя професія хоч і не стане престижною, однак зможе посісти гідне місце в сучасному суспільстві. Щоб працювати в школі, мені доводиться займатися багатьма видами діяльності. Про всі не розповім, а тільки про улюблені. Крім школи та написання дисертації, я пишу вірші із 2015 року, але чомусь вирішив публікувати їх тільки із 2020 року. Захотілося почути суспільну думку. Збірників поки немає, однак колись я наважуся розвинути свої досягнення в цьому напрямі. Поки тільки кілька перемог на конкурсах. В основному я не пишу заради матеріального підтексту, а віддаю свої вірші до збірників, котрі мають волонтерське спрямування. Тобто кошти на них ідуть на допомогу ветеранам війни з Росією на Донбасі.

Ви брали участь у бойових діях в АТО. Що Ви можете розповісти про цей період у своєму житті?

Це був неймовірно складний та переломний момент у моєму житті. Наприкінці 2014 року я наважився вступити до лав добровольчого батальйону ДУК і поїхав на схід, склавши іспит з історії політичних партій Наддніпрянщини. Два тижні ми проходили навчання в таборі неподалік Десни, де вчилися елементарним речам із військової тактики та поводження зі зброєю. Потім таємно нас передислокували в Донецьку область, розділивши по батальйонах. Я воював у 7 окремому батальйоні ДУК. Він мав уже на той момент славну історію, відзначившись в обороні метеовежі біля ДАПу. Перше бойове хрещення довелося пройти в селі Піски на околицях Донецька, де ми охороняли одну з позицій. Війна тоді була неймовірно складною. Це були моменти падіння аеропорту, підписання нових домовленостей та відведення важкого озброєння. Ніхто з протилежної сторони не намагався відводити нічого, як і не робить цього досі, тому артилерійських обстрілів вистачало. Не всім із бійців нашого батальйону тоді вдалося уникнути травм і поранень, однак позиції були збережені до того моменту, поки їх остаточно не зруйнувала артилерія. Крім оборони позицій, ми виконували багато іншої роботи щодо збирання розвідувальних даних, однак на сьогодні про це не хочу розповідати, з огляду на переслідування багатьох ветеранів зі сторони державних органів.

У чому секрет Вашого успіху? Які плани на майбутнє?

Немає взагалі жодних секретів. Для того, щоб реалізовувати свій потенціал і задуми, потрібно тільки працювати. День мусить бути наповненим новими відкриттями та прочитаними книгами. Історик має «плавати» в інформації, як акула в теплій воді, та присвячувати своє життя відкриттям невідомого. Ця професія нагадує роботу детектива, але втричі складніша. Детектив зазвичай збирає нові дані та має нагоду опитувати свідків, а історику потрібно докладати зусиль, щоб заговорили свідки, які жили ще в часи батька Хмеля. Однак мені такий ритм життя завжди подобався, тому жодного дня не пошкодував про обрану професію і здобуті знання.

Дайте поради студентам університету та абітурієнтам: як правильно планувати свій час, ставити мету, визначати пріоритети?

Усе на світі починається з чітко складеного плану. Він – запорука хаосу в вашому житті та шпаргалка, до якої можна зазирнути в моменти розгубленості. Майте мету, яка вам подобається. Любіть свою професію та живіть нею – тоді все буде виходити з легкістю та задоволенням. Якомога частіше записуйте собі завдання до блокнота та стежте за їхньою реалізацією. Багато відомих осіб таким чином конструювали себе як фахівців і майбутніх лідерів. А головне, ніколи не здавайтеся. Кожен ваш відступ у житті – це не причина для розчарування, а лише подарована можливість знову почати наступ на вже знайомі позиції. Не виходить з другого разу, вийде з восьмого. Загартовуйте свій характер помилками, помиляйтеся, але живіть так, щоб надвечір ви могли побачити 80% реалізованого задуму. П.С. І не забувайте про особисте. Інколи варто навіть відкриттям Трої пожертвувати заради чогось набагато ціннішого.

Які Ваші побажання alma-mater?

Безмежно вдячний університету, який сприяв моєму формуванню. Завжди за ним стежу і радію його успіхам. Приємно бачити, як університет оновлюється та долає нові вершини. Сьогодення кидає багато викликів, однак я впевнений, що з таким потенціалом К-ПНУ не страшні жодні бурі та випробовування. Від мене низький уклін та бажання процвітати і відкривати нові світи на благо України та українського народу.

Валентина Колодій, координатор роботи зі студентською молоддю К-ПНУ