Богдана Чоботар: Мало знати-потрібно використовувати набуті знання. Мало хотіти–потрібно діяти.

Богдана Чоботар – учитель-реабілітолог Комунальної установи “Інклюзивно-ресурсний центр” Хотинської міської ради, випускниця К-ПНУ (у 2016 р. зі спеціальності «Фізична реабілітація» здобула кваліфікацію «магістр фізичної реабілітації, викладач вищого навчального закладу», у 2018 р. зі спеціальності «Тренер з видів спорту» здобула кваліфікацію «магістр, викладач фізичної культури, тренер з обраного виду спорту»).

Що спонукало Вас обрати фах фізичного реабілітолога і стати студентом факультету фізичної культури Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка?

Ця професія користується попитом на ринку праці, адже кожного року на теренах України створюють багато центрів реабілітації, інклюзивно-ресурсних центрів і приватних кабінетів із лікування порушень опорно-рухового апарату. Особисто для мене це шанс допомогти діткам і подарувати їм можливість прожити повноцінне життя.

Розкажіть, будь ласка, про свої студентські роки. Чим запам’яталися роки навчання на факультеті? Кого із викладачів згадуєте? Згадуючи студентські роки, за чим жалкуєте? Спілкуєтеся зі своїми одногрупниками? Вони працюють за фахом?

Мабуть, для кожного студентські роки – це найцікавіший період життя, і мої не стали винятком. Навчання на факультеті фізичної культури цікаве й різноманітне, щодня тебе чекають нові знання та враження. Кожен із викладачів намагався дати максимум знань, а також віддавав частинку себе, і це відчувалось, адже кожне заняття було неповторне. Із приємним сумом згадую туристичні походи, кожну практику та захопливі практичні заняття, наші тижні здоров’я та приємне хвилювання, коли ти одягаєш мантію магістра. Кафедра фізичної реабілітації та медико-біологічних основ фізичного виховання стала для мене другою сім’єю, адже за вибір своєї професії я дякую кожному викладачу. На факультеті працюють справжні професіонали своєї справи, надзвичайно талановиті науковці, які є прикладом, і виокремити когось особисто я не можу тому, що всі вони залишаються в моєму серці. Після закінчення університету я жалкую тільки про те, що студентські роки швидко пройшли. З одногрупниками підтримую зв’язок, адже багато працюють за фахом, і кожен із них професіонал своєї справи.

Які навики Ви здобули під час навчання в університеті? Зважаючи на Ваш практичний досвід, як Ви вважаєте, які предмети потребували більш детального вивчення?

Напевно, немає жодного дня, коли б я не користувалась тими знаннями чи уміннями, які я здобула в університеті. Адже після закінчення вишу ти приходиш на роботу сформованим спеціалістом, який готовий одразу виконувати покладені обов’язки. На мою думку, навчальна програма складена дуже ретельно і кожна вивчена дисципліна є невід’ємною частиною майбутньої професійної діяльності.

Де Ви зараз працюєте? Що входить в коло Ваших обов’язків? Вам подобається робота? Чим запам’яталися перші дні роботи?

Я працюю вчителем-реабілітологом в Комунальній установі “Інклюзивно-ресурсний центр” Хотинської міської ради. До кола моїх обов’язків входить: проведення комплексної оцінки з метою визначення особливих освітніх потреб дитини; надання психолого-педагогічних і корекційно-розвиткових послуг дітям з особливими освітніми потребами безпосередньо з порушеннями опорно-рухового апарату; надання методичної допомоги. Моя робота приносить мені максимум задоволення, адже ти даєш діткам з особливими освітніми потребами можливість бути частиною соціуму, прожити  повноцінне життя. Мої дітки особливі і, працюючи з ними, мимовільно починаєш цінувати все, що тебе оточує. Вони навчають посміхатись незначним речам та бути щирими до людей, які тебе оточують.

Перші робочі дні були важкими, незрозумілими та шаленими. Ми стали першопрохідцями, тому доводилось навчатись тільки на власних помилках, адже інклюзивна освіта на той час тільки набирала обертів. Дякуючи викладачам факультету фізичної культури, я була готова до будь-яких випробувань, та вже з перших днів змогла проводити комплексну оцінку і корекційно-розвиткові заняття.  

Ваша робота передбачає спілкування з учнями різного віку. Що Вам допомагає знайти спільну мову з ними? Які є труднощі і як Ви їх долаєте?

Я працюю з дітьми від 2 до 18 років, і кожен з них має особливості характеру та поведінки. Звісно, важко знайти одразу спільну мову з дитиною, головне їх розуміти, приймати та бачити індивідуальність кожного. Педагогічна діяльність передбачає творчий підхід  і не обмежує у виборі методів роботи, саме тому дітям цікаві мої заняття.

Що Вам допомагає у роботі? У чому черпаєте сили, натхнення? Чи маєте час на відпочинок?

Найперша допомога в роботі – це той багаж знань, умінь та навичок, який я отримала за часи навчання в університеті. Також я підтримую зв’язок і часто консультуюсь зі своїми наставниками, які навчали мене на факультеті фізичної культури.

Найбільший стимул у роботі я вбачаю в досягненнях моїх вихованців. Адже коли ти бачиш результати власної праці, перші впевнені кроки дитини, виростають крила за спиною і хочеться працювати ще більше і більше.

У чому секрет Вашого успіху? Які плани на майбутнє?

Важливим чинником успішності в роботі є колектив, який тебе підтримує та працює як один злагоджений механізм. Також у мене є приклади для наслідування – це мої колеги та викладачі університету, які завжди мене підтримують та вірять в моє майбутнє.

У майбутньому планую розвиватись як реабілітолог, хочу вивчати нові методики та практики світових і вітчизняних науковців, мрію про приватну практику, де зможу консультувати не тільки діток, а й дорослих.

Дайте поради студентам університету та абітурієнтам: як правильно планувати свій час, ставити мету, визначати пріоритети?

За період студентства вільного часу обмаль, але все ж таки я пораджу бути уважними на лекціях, активними на практичних і частими відвідувачами бібліотеки. Тоді знання будуть примножуватись, і залишиться час для відпочинку, адже дозвілля в університеті різноманітне і не менш  цікаве. Із власного досвіду можу сказати, що необхідно ставити собі чітку мету та початок цілі на шляху до її виконання, адже ми часто недооцінюємо власні досягнення.

Які Ваші побажання alma-mater?

Перш за все я бажаю процвітання, подальшого утвердження української науки, сприяти прогресу наукової думки, примножувати гідний внесок у розвиток вищої школи, нехай Ваш досвід і професіоналізм, величезний творчий та інтелектуальний потенціал у справі підготовки фахівців і надалі служитиме зміцненню нашої держави. Вдячних випускників і талановитих науковців, які примножуватимуть славу нашого університету та виховуватимуть майбутнє нашої нації.

Валентина Колодій, координатор роботи зі студентською молоддю К-ПНУ