Тетяна Юрчак: “Прагнеш змін – змінюйся сам!”
Тетяна Юрчак – учителька, педагогиня-організаторка, менторка учнівського самоврядування Хотинського опорного закладу загальної середньої освіти; голова Молодіжної ради Хотинської міської ради; членкиня Молодіжної ради при Чернівецькій ОДА; член робочих груп із формування стратегії розвитку Хотинської громади та підвищення якості надання послуг у громаді за програмою «Децентралізація приносить кращі результати та ефективність» (Програма DOBRE), що виконується міжнародною організацією Global Communities та фінансується Агентством США з міжнародного розвитку USAID Ukraine – USAID Україна; сертифікована тренерка за методикою СООП, тренерка з питань залученості молоді до прийняття рішень; тренерка з питань активізації підлітків, аспірантка історичного факультету (спеціальність Історія та археологія) Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка.
Тетяна Мирославівна працює над розвитком власного блогу за педагогічним спрямуванням #вчительканавсюголову.
Що спонукало Вас обрати фах учителя історії і стати студентом історичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка?
Я народилась у сім’ї педагогів і, якщо говорити відверто, спершу була категорично проти того, щоб і самій бути вчителькою, адже зсередини знаю цю “кухню” змалечку.
Як зараз, пам’ятаю той сонячний осінній день, коли двері аудиторії відчинилися, і до нас зайшли представники історичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Пам’ятаю лекцію про історію Хотинської битви від відомого історика Степанкова Валерія Степановича, захопливі розповіді Газіна Володимира Володимировича та Опрі Ігоря Анатолійовича про можливості навчання на факультеті, історії про демократичність студентського самоврядування від Юги Олександра Анатолійовича. Того дня змінилось все, а світ перевернувся з ніг на голову. Того дня я чітко вирішила, де саме продовжуватиму здобувати освіту.
Розкажіть, будь ласка, про свої студентські роки. Чим запам’яталися роки навчання на історичному факультеті? Кого із викладачів згадуєте? Пригадуючи студентські роки, за чим жалкуєте?
Дуже часто, ще до вступу до закладу вищої освіти, від багатьох знайомих чула, що студентське життя завжди найяскравіший і найбільш захопливий період життя.
Навчання у стінах рідного історичного стало саме таким. Певно, найкрутішим стало те, що ми мали змогу навчатися у справжніх професіоналів своєї справи, які відомі не лише в нашому університеті, але й далеко за його стінами, не лише в Україні, а й за кордоном.
Магочі, Когут, В’ятрович, Кіпіані, Зінченко, Пастушенко – це ще далеко не весь список знайомств за роки навчання. І це ще я не згадувала імена тих корифеїв своєї справи, які досі працюють на факультеті, чи тих, хто вже пішов на заслужений відпочинок чи відійшов у вічність, але з якими ще встигли попрацювати. Неймовірно приємними є можливості студентської мобільності не лише де-юре, а й де-факто, можливості здобуття неформальної освіти, у чому цілком і повністю сприяв деканат факультету та ректорат університету. Це неймовірно вплинуло на особистісний розвиток мене як студентки та громадянки моєї держави.
Тут отримала потужну теоретичну та практичну базу, змогла реалізувати свої ідеї та бажання, співпрацювала з деканатом, який завжди захищав справедливість, а не інтереси окремих викладачів чи окремих студентів. Саме тут ти сміливо відкриваєш двері на кафедру і не почуваєшся чужим, адже тобі максимально йдуть на зустріч.
Сказати, що згадую когось окремо – не можу, тому що кожен викладач – це окрема історія, окрема частинка моєї душі, окремий фрагмент цілісного знання, що був здобутий мною під час навчання в університеті.
Жалкую, певно, найбільше за тим, що все в житті має свій кінець, і ця історія теж уже позаду. Тішить те, що ці роки стали якісним трампліном до подальшого мого старту.
Які навики Ви здобули під час навчання в університеті? Зважаючи на Ваш практичний досвід, як Ви вважаєте, які предмети потребували більш детального вивчення?
Tamdiu discendum est, quamdiu vivas – знаковий вислів для мене! Уміння навчатися протягом усього життя, удосконалювати свої навички та бути максимально мобільним – це найголовніше, що здобула за роки навчання в університеті. У мене сформувалось і життєве кредо: “Прагнеш змін – змінюйся сам!”
На сьогодні я – випускниця міжнародних молодіжних програм: «Молодь змінить Україну» Фундації родини Богдана Гаврилишина, Школи молодих журналістів від Interlink Academy та МЗС Німеччини, Академії жіночого лідерства, програми Молодіжний працівник в ТГ від програми DOBRE та Міністерства молоді та спорту України тощо.
Не вистачило, якщо чесно, педагогічної практики. Ще студенткою говорила про те, що для педагогічних спеціальностей робота, так би мовити “у полі”- це основне і хотілося б і максимально збільшити час та можливості навчання саме в закладах освіти, тому що педагогічна практика є важливим складником формування світогляду повноцінного вчителя, його особистої траєкторії розвитку, формування власних методичних поглядів і концепцій.
Де Ви зараз працюєте? Що входить до кола Ваших обов’язків? Вам подобається робота? Чим запам’яталися перші дні роботи?
Основним місцем моєї зайнятості все ще залишається рідний університет, де здобуваю освітньо-науковий рівень PhD (доктор філософії) зі спеціальності Історія та археологія.
Зараз працюю в Хотинському опорному закладі загальної середньої освіти на посаді педагога-організатора. До кола моїх обов’язків входить організації різноманітних заходів у закладі, менторство учнівського самоврядування, виховання лідерських якостей. Крім того, займаюсь проєктним менеджментом у закладі освіти. Маю і годинне навантаження, але невелике. Тому, як працюю сьогодні з учнівським самоврядуванням, завдячую самоврядуванню історичного факультету. Демократизована участь студентів у житті факультету, відкрите налагодження взаємовідносин між деканатом та самоврядуванням сприяли становленню моєї громадянської свідомості.
З учнями реалізували вже 7 міжнародних проєктів. За плечима співпраця з такими організаціями, як: Klitschko Foundation та Coca-Cola Foundation, МБФ Caritas Austria та МБФ “Партнерство “Кожній дитині””, Upshift Україна, UNICEF, Фонд “Професійний розвиток Харкова”, ING bank, IREX, МОН України, Академією Української преси.
Фактично, участь у міжнародних проєктах стала такою собі візитівкою для мене особисто, закладу освіти, громади та навіть області.
Ваша робота передбачає спілкування з учнями різного віку. Що Вам допомагає знайти спільну мову з ними?
Одна моя колега-педагогиня в перші дні моєї роботи в закладі освіти, зазначала: “Учитель повинен спуститись на рівень дитини, а потім разом із нею, крок за кроком, досягти вершини пізнання”. Це стало для мене таким собі напутнім словом, яке до сьогодні чітко звучить в моїй голові. Крім того, основою моєї педагогічної діяльності є повага до людини. Незалежно від віку, статі, досвіду, освіти та інших будь-яких категорій, головне в нашому житті – повага один до одного.
Ці принципи для мене є ключовими, і саме вони допомогають налагодити максимально якісну взаємодію між усіма учасниками освітнього процесу.
- Що Вам допомагає у роботі? У чому черпаєте сили, натхнення? Чи маєте час на відпочинок?
Найбільшою силою, яка допомагає, є щирі очі дітей… Очі, у яких бачиш бажання провести з учителем чим більше часу, дізнатись щось нове. Очі, які шукають підтримки в тобі і водночас ті самі щирі очі підтримують тебе.
Якщо говорити про відпочинок, то його, насправді, занадто мало, тому що іноді виходить так, що доводиться працювати майже 24/7. Але запалу вистачає. Останнім часом частіше зупиняє мене мій організм, ніж відсутність бажання працювати. Адже, коли ти бачиш перед собою ті самі очі – всі хвороби відходять на задній план, бо головне – не втратити ту іскорку в очах своїх учнів.
У чому секрет Вашого успіху? Які плани на майбутнє?
Секрет успіху? Якось так гучно звучить… Насправді, не вважаю, що досягла висоти того успіху, до якого прагну. Туди ще, як на мене, ще йти і йти. Але маю певні досягнення у своїй сфері, і це не може не тішити. І ще більше не може не стимулювати мене йти вперед і досягати все нових і нових вершин.
Серед планів на майбутнє найпершим і дуже трепетним є захист на здобуття PhD, отримання такого бажаного диплома доктора філософії. Сподіваюсь знайти час для себе, для саморозвитку, відновити особисті ресурси.
Дайте поради студентам університету та абітурієнтам: як правильно планувати свій час, ставити мету, визначати пріоритети?
Один відомий українець Богдан Гаврилишин казав: “Буйно мрійте!” Цього раджу усім. Мрії мають таку цікаву властивість – збуватись. Але не варто забувати про те, що мрії без наших із Вами вчинків нічого не варті. Поставте чітку ціль і йдіть до неї крізь тьму і провалля. Вивчайте себе, пориньте у неформальну освіту, не забувайте, для чого Ви вступили до закладу вищої освіти і візьміть із часу, проведеного в цих стінах, усе на максимум, що Вам пропонують. Лише від ваших вчинків залежить те, наскільки Ваша мрія стане ближчою до Вас.
Які Ваші побажання alma-mater?
Обличчям будь-якого закладу освіти є його випускники. Бажаю рідному університету ще сотні поколінь вдячних і старанних студентів, які, вже будучи випускниками, не забуватимуть студентського досвіду, примножуватимуть здобуті знання та навички, прославлятимуть alma-mater крізь роки та кордони.
Валетина Колодій, координатор роботи зі студентською молоддю К-ПНУ