Студенти К-ПНУ продовжують підтримувати наших захисників у нелегкий для України час.
У рубриці «Світ поетичного слова» презентуємо патріотичні поезії студентів педагогічного факультету спеціальності “Початкова освіта” Віталіни Лянги та Діани Михайлінчик.
* * * * *
Віталіна Лянга, студентка 2 курсу педагогічного факультету спеціальності “Початкова освіта”
Віталіна Лянга: “Віршів в своєму житті я ніколи ще не писала,але вирішила спробувати. Події, які трапилися в Україні,а особливо той жах,який відбувся у Бучі та Ірпені-надихнули мене це зробити. Було важко…, але писала про сьогоднішню біль всіх українців. Вірю в те,що скоро закінчиться цей страшний сон,і настане мир та спокій на нашій могутній та славній Україні!”
«Болюча 22-га весна»
Як тобі, нелюде, спиться?
Ти почав це все навесні
Може час вже зупинитися?
Бо дуже страшні для нас ці дні…
Що тобі сниться?
Можливо – вибухи, постріли, вогні…?
Ні, не це тобі сниться!
Бо ночі у тебе спокійні й ясні.
Хіба не бачиш, що коїться?!
Ракети, гради, тривоги, вогні…
Ця рана ніколи не загоїться
За мирних людей, які мертві лежать на землі!
Поглянь на батьків, які втратили дітей на війні!
На тих людей, у яких знищив оселі!
На солдатів, які в окопах голодні лежать на сирій землі!
А ти сидиш і милуєшся цим у бункері своєму?!
Моляться люди, щоб з війни всі повернулися живі
За правду, мир та спокій!
Досить крові на мирній цій землі!
Ти відчуваєш вже покій?
Закінчиться все скоро навкруги,
Але не пробачимо ніколи!
Ви стали для всіх вже вороги,
І зруйнували все довкола.
То як тобі, нелюде, спиться?
Розумієш, про що українські вірші?
Час вже зупинитися…
Бо руки твої достатньо у крові!
* * * * *
Віталіна Лянга: “Цей вірш, я присвячую своєму брату-захиснику Івану, який зараз на війні. Останні рядки віршу «…, а де ти? На жаль, я так і не знаю…» означають те, що ми родиною досі так і не знаємо в якому саме куточку України він знаходиться. Не легко писати вірші про рідних людей, дуже важко… Шевченкові слова «Борітеся – поборете, вам Бог помагає!…» – наближають нас тільки до перемоги! Все буде Україна. Слава Україні!”
«Мій брате»(Присвята)
Ти в п’ятницю пішов вдалечінь,
Від рідного дому далеко-далеко.
В кімнаті не залишилась навіть і тінь,
Тільки думки: “А де ти? Де ти?”.
Я знаю брате, що зараз не легко тобі,
Але ти сильний, ти все здолаєш!
Молитви всі наші – линуть тобі,
І ти це відчуваєш…
Вертайся живим додому з війни,
Бо тут чекають батько й мати.
Скоріше приїдь, і їх обійми…
Дуже важко їм, без свого дитинчати.
Приїдь до бабусі своєї скоріш,
Сильно за тебе вона переживає..
Притули її до себе, як сильніш,
Вона від цього оживає!
Приїдь до брата рідного свого,
Важко зараз йому без тебе…
Бо ви брати, і має він тебе одного,
Для батьків ви – саме сокровенне!
Приїдь до друзів і рідні,
Вони ж тебе так сильно всі чекають …
І сядете, як в мирні, старі дні,
Бо без тебе вони- разом не сідають…
Тримайся, мій брате, ріднішого з усіх- я не маю…
Важкий настав час сьогодні,
Тобі про це я розповідаю, а де ти?
На жаль, я так і не знаю….
* * * * *
Діана Михайлівчик, студентка 3 курсу педагогічного факультету спеціальність “Початкова освіта”
Я завжди заплітала їй волосся, в’язала бантики, одягала найкращу сукню.
Вона схожа була на мене, манери, голос, поведінка,
А знаєте? Люди чомусь вигукували різне!
Так прикро чути, відвертала погляд;
Не плач доню! Я завжди буду поряд!
А дівчинка росла, фарбувати нігті, губи,
Хоча ще зовсім мала,
Але впевнено відповідала: «Так має бути!»
Сьогодні їй 25
Високі підбори, струнка постава,
Здавалося, все як і раніше,
Але ні, вона так рідко згадує про маму.
В неї свої справи, далеко від дому,
А мама лиш в трубку: «Як ти там доню?»
Як ти, скажи? Лиш не мовчи!
Щось мені так тривожно.
Вона зухвало, що трапилося, чому дзвониш?
Я ж у Бога молю про твою долю.
«Мені це геть не потрібно», – поклавши телефона…
Мамі боляче, невже це моя дитина?
Тихо зітхала, мабуть, я їй геть не потрібна.
Господи, вона ж подзвонить, правда?
Сама себе запевняла Так вірила, так чекала…
Йшли дні, вже й на вулиці осінь.
Потрібно подзвонити до доні, може, приїде в гості!
Тремтять руки, підіймаючи телефона,
Сердито лиш чує: «Ну скільки ж можна?»
Я думала ти приїдеш, подивлюся на тебе.
«В мене справи, не чекай не треба!»
Чомусь сердита, напевно, проблеми.
Піду завтра в храм помолюся за неї.
Господи, де моя доня? Де її гарні манери?
Чому так часто, забуває про мене?
Заборонила говорити, сказала мовчати
Страшно одне, що більше ніколи її не побачу…
Сьогодні їй 50 Так сильно хоче додому
Погуляти селом, де все рідне й знайоме,
Поцілувати матусю, обійняти.
Пробач мені рідна, що духу кричати.
Так давно не чула неньку,
Не чула голос в трубку: «Як ти моя дорогенька?»
Чомусь не дзвонить, щось геть забула про доню!
Лиш проснувшись згадала, як з неба мама махала рукою…
Бабусю, скажи, а як було раніше?
Я чай зелений заварю.
Вмощуся позручніше
Ти лиш говори, я що серця молю!
Дитино моя, ти ще зовсім юна,
А я тернистий шлях пройшла.
Все бачила, все чула
Та спокій в серці досі не знайшла…
Гадала з віком стане все світліше
Життя без голоду, без кровопролиття,
Всі в гості будуть заходити частіше,
А зараз лиш біль і нестерпне каяття.
А знаєш, таки багато що змінилось!
Десь зникли співи за столом до ранку,
А потім походеньки до смерканку.
Зник час, коли батько розпалював піч
А вся сім’я молилася за мирну ніч.
На вулиці завжди було спокійно
Гралися діти й буяли сади
А зараз вбивають бездушно
Безсердечні, звірські кати.
Не плач, бабусю, в нас ще все впереді!
Збереться родина в мирі і теплі.
Онуки маленькі не даватимуть спокою
І лиш від щастя, сльози витиратимеш рукою…
А потім, будемо голосно співати!
Співати про українське, рідне, і дороге
Ба, я тебе буду завжди обіймати
Обіцяю! Трепіт в серці враз мине.
Нам, дівчинко, важко буде пережити
Страшні, злочинні ці бої.
За погиблими вік будемо тужити
Там на небі дітки там сини мої…
* * * * *
Ще кілька днів і ми візьмемо тебе на руки, ще кілька днів і ми побачимо твої очі…. Тут холодно, він зняв свою куртку, накривши її плечі. Як ти думаєш: «Їй там добре? Вона щось відчуває?» Наша донечка ось – ось з’явиться на цей світ… Усміхнулася, підтримуючи руками живіт… Вона ж буде щасливою…Скоро все закінчиться і ми повернемося всі разом додому… Правда? Він лише киває головою…
Привіт, моя доню!
Сьогодні на вулиці сонячно і на диво спокійно…Я пишу, бо, може, щось трапитися… Ти читатимеш цей лист, коли ми з татом будемо далеко від дому. Нам тут спокійно і ми завжди разом.
А ти обіцяй не плакати, домовилися?
Це була страшна ніч, ніч, яка перевернула наше життя. Ми боролися, плакали під страшні звуки сирен…А тато твій мужній, він сильний, він захищав нашу Україну та твій спокій… Ти гордися ним!
Він завжди приходив провідати нас, запитував: «Як моя квіточка?» Приносив апельсини, які я так сильно любила.
Доню, я мала розповідати тобі про все, про жахливі дні, заплітати волосся і ділитися з тобою усім на світі… Ти, напевно, думаєш чи страшно нам було?
Страшно, але не за себе, а за твоє життя, доню! Але ти сильна! Я впевнена, що ти все відчувала, коли ми змушені були тікати в укриття…
Тут похмуро, тут нікого немає на вулиці, тут вже геть немає життя…
На нас напали, напали ті, які колись були братами.. Але зараз все по-іншому, це страшні люди, доню, в яких немає серця, які не мають ні краплі жалю…
Знаєш, доню, ти приходила до мене увісні, розповідала про свої досягнення, так сильно обіймала татка…
Ти наше життя, ти наше продовження, ти частинка нашої землі. Ніколи не цурайся мови і своєї Батьківщини, гордися, що можеш назвати себе українкою! Наша втіха з карими очима і добрим серцем, наша принцеса з бойовим духом і щирою посмішкою…
Ми тебе любили, любимо і будемо любити більше за все на світі.. А зараз тато суворо говорить, щоб ти посміхнулася, в тебе багато планів і щасливе майбутнє в мирній Україні … Ми поряд, ми оберігаємо, ми любимо. Передавай бабусі привіт! Бережи її!
Вона тобі ще багато чого розповість…
Твої батьки!
Пресцентр