Расевич Любов Петрівна кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри історії української літератури та компаративістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, випускниця факультету української філології та журналістики 2012 року, напрям підготовки «Гуманітарні науки. Українська мова і література. Англійська мова», кваліфікація – спеціаліст, учитель української мови та літератури, зарубіжної літератури, англійської мови. 

Що спонукало Вас обрати фах філолога і стати студентом навчально-наукового інституту української філології та журналістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка?

Без сумніву, це було втілення давньої дитячої мрії. Я завжди хотіла бути вчителем, вивчати глибше мову та літературу й ділитись цими знаннями з іншими. До того ж саме предмети філологічного циклу давались мені краще, тому особливих роздумів-вагань щодо професії не було. Стосовно вибору навчального закладу керувалась сімейною традицією (тут навчався й мій брат, опановуючи фах вчителя молодших класів і музики), зручністю розташування та можливостями, які були на той час у батьків. Хоч ЗНО у мене було складено з найвищими балами, намірів поїхати на навчання деінде не було (зокрема, через глибоку прив’язаність до рідних та дому). Загалом я впевнена, що навчатись якісно можна будь-де, не тільки в столичних вишах чи інших великих містах. Університет із такою давньою й славною історією в рідному місті однозначно переважив усі інші варіанти. За роки мого навчання тут, за радісним збігом, виш здобув статус національного та став називатись Огієнковим. Тобто це були направду переломні часи слави, нарощення університетом неабиякого потенціалу. Зараз я живу неподалік і все ж щоразу, у будь-яку пору року та за будь-якої погоди не втомлююсь дивувати з його величності, щоразу він мені інший, небуденний, нетривіальний. Це наче зустрічати давнього друга: нові відтінки настрою додають нового шарму спілкуванню. Завжди у нас виходить своя душевна розмова серцями.

Розкажіть, будь ласка, про свої студентські роки. Чим запам’яталися роки навчання на факультеті? Кого із викладачів згадуєте?

Студентські роки були чудовими. Звісно, це були роки перемог над собою, відкриття себе, випробування своїх можливостей. Час безсонних ночей над книгами та невтомної праці в пізнанні, опануванні свого фаху. Я не скажу, що було легко, однак точно було цікаво й пізнавально. Певно, для кожного студента роки його навчання в альма-матер здаються найкращими, проте я переконана, що й об’єктивно викладацький склад часів мого навчання був надпотужним. Зустрічаючись із одногрупниками, завжди згадуємо з доброю усмішкою та вдячністю Галину Йосипівну Насмінчук, Євгенію Іванівну Сохацьку, Юрія Олександровича Маркітантова, Івана Петровича Прокоф’єва, Марію Павлівну Чопик, Галину Володимирівну Мужеловську, Аллу Миколаївну Сірант, які зараз із різних причин уже не працюють в університеті. Знаннями завдячую й викладачам, котрі мене навчали й, на щастя для нових поколінь студентства, продовжують викладацьку діяльність: Людмилі Іванівні Починок, Олегу Анатолійовичу Рарицькому, Борису Олексійовичу та Наталії Дмитрівні Коваленкам, Наталії Петрівні Шереметі, Анжеліці Станіславівні Попович та Тетяні Йосипівні Франчук, Олександру Володимировичу Кебі та Поліні Львівні Шулик. Що й говорити про Семена Дмитровича Абрамовича – це моє світило, мій світоч, науковий керівник, з яким успішно пройшли обіруч дорогу аспірантури, раділи злетам і долали зневіру в пошуку мого наукового «Я», яке Семен Дмитрович толерував та всяко підтримав, стимулював і вселяв віру. Це ті люди, які є для мене прикладами не тільки науковців, а й загалом гуманності, людської гідності, величі, педагогічного вміння й дару підноситись над буденністю. Усі такі різні, але кожен у серці, без перебільшень.

Згадуючи студентські роки, за чим жалкуєте?

Шкодую, що мало подорожувала. Студентське життя тоді здавалось дуже заклопотаним, усе було ніколи. А тепер розумію, що то й був той золотий, порівняно безтурботний час, коли світ треба було пізнавати на дотик, міряти горизонти й насичуватись враженнями від побаченого. Тепер захоплююсь студентами, які користуються всіма вигодами розвиненої академічної мобільності та й узагалі дозволяють собі вихід за межі.

Спілкуєтеся зі своїми одногрупниками? Вони працюють за фахом?

Так, звісно! Залюбки спілкуюсь, із багатьма дуже навіть тісно, уже по-сімейному. За фахом працюють не всі, проте майже всі впевнено стоять на ногах і віднайшли свою благословенну дорогу в житті. Упевнена, що про здобуту професію філолога ніхто не пошкодував.

Які навики Ви здобули під час навчання в університеті? Зважаючи на Ваш практичний досвід, як Ви вважаєте, які предмети потребували більш детального вивчення?

Університет допоміг побудувати фундамент знань / умінь і дав чітке розуміння того, що означає бути філологом. Утім, практичний досвід роботи за фахом знову й знову доводить, що мову та літературу неможливо вивчити одноразово. Що більше вчиш, то більше занурюєшся в незвідані глибини. Тому дуже скептично ставлюсь до людей, які стверджують, що знають бодай якусь іноземну мову досконало, адже досконало неможливо знати й рідної. Навчати інших – велика відповідальність, тому до всіх занять, де викладачем уже була я, ретельно готувалась: потрібно було відточувати до блиску те, що закладено ще університетом, нарощувати базу. Вважаю, що задля поліпшення фахової підготовки більш детально потрібно працювати над практичними моментами, особливо у викладанні української мови. Практикум української ми мали лише на першому курсі, хоча було б безцінно, якби цю дисципліну могли якісно викладати студентам упродовж усіх чотирьох років. Українська мова перебуває в часі значних трансформацій, коли звільняємось від чужорідного, повертаємось до джерел і водночас маємо протистояти засиллю англізмів. Потрібно більше працювати над культурою мовлення студентів. До того ж однозначно більше годин варто б виділяти на вивчення зарубіжної літератури в компаративному аспекті та вивчення сучасної літератури – як української, так і світової. На мою думку, університет дав мені головне, що не вміщується ні в матеріали енциклопедій, ні в пошук у гуглі – розуміння алгоритмів роботи, глибинне уявлення про слово та зацікавлене, бережливе ставлення до нього, усвідомлення мови як коду нації, а літератури – як всеохопного, багатогранного мистецтва, джерела мудрості й естетики.

Чи займаєтеся науковою діяльністю? Розкажіть, будь ласка, про Ваші наукові інтереси.

Так, наукова діяльність мене завжди приваблювала. Моя кандидатська дисертація стосувалась образу Шерлока Холмса. Детективістика продовжує утримувати мій науковий інтерес, однак зараз хочу зосередитись на вивченні саме українського детективу (доволі нетиповий жанр для української літератури), зокрема в порівняльному аспекті.

Де Ви зараз працюєте? Що входить в коло Ваших обов’язків? Вам подобається робота? Чим запам’яталися перші дні роботи?

Зараз я працюю на посаді старшого викладача кафедри історії української літератури та компаративістики, проте працюю в рідному університеті не так давно – усього від 25 жовтня минулого, 2022, року. Доти працювала в Податковому коледжі, який подарував неймовірний досвід професійної реалізації. Чи подобається мені робота – так, я не можу не працювати! Це для мене і є середовище повноцінного існування. Перші дні роботи, звісно, завжди містять хвилювання, багато організаційних моментів, проте надалі все налагоджується. Коли я перейшла на роботу до університету, мала чітке відчуття того, наче повернулась додому з тривалої подорожі. Тепер усе гаразд – я, отже, удома, серед своїх.

Ваша робота передбачає спілкування з учнями різного віку. Що Вам допомагає знайти спільну мову з ними? Які є складнощі і як Ви їх долаєте?

Так, загальний контингент моїх учнів дуже різний: від середньої школи і до магістрантів, студентів-заочників та іноземців, яким понад сорок. Знайти спільну мову допомагає гармонійна атмосфера співпраці, взаємного зацікавлення, конструктивне й доброзичливе спілкування, бажання досягти спільної мети.

Що Вам допомагає в роботі? У чому черпаєте сили, натхнення? Чи маєте час на відпочинок?

Моя щоденна зайнятість дуже різноманітна. Змінюючи різновиди діяльності, я не встигаю втомлюватись. Коли мене виснажує наукова робота, я біжу до сім’ї, виконую хатню роботу. Після занять з учнями та студентами завжди заряджена натхненням. Що більше треба встигнути, то більше насправді встигаєш. Це допомагає оптимізувати всі процеси, налагодити механізм роботи. На щастя, маю сприяння від чоловіка: він розуміє, що мені фізіологічно потрібно працювати, тому, зціпивши зуби, підтримує та допомагає.

У чому секрет Вашого успіху? Які плани на майбутнє?

Я б не сказала, що зараз я максимально успішна. Навіть ця почесна рубрика для мене зараз здається передчасною. Років за десять зробимо версію 2.0. Мені здається, що поки я тільки десь біля підніжжя. Секрет мого талану в старанності й любові до всього, що роблю, а ще в Божому благословенні, бо без цього ми немічні, мов комахи. Я вірю в те, що, лише роблячи добро, працюючи чесно й віддано, дослухаючись до себе, ми можемо досягати як проміжних, так і великих цілей. Для мене вже багато років програмовими є слова Оксани Забужко: «…тільки жаліти себе на смій, ніщо-бо не ослаблює так, як жалість до себе». Життя треба жити, стоїчно та з усмішкою переборюючи всі його хвилі й шторми.

Дайте поради студентам університету та абітурієнтам: як правильно планувати свій час, ставити мету, визначати пріоритети?

Передусім не треба чекати на завтра, мовляв, уявне й ефемерне завтра дасть більше можливостей, додасть зручності тощо. Тут і зараз – це і є найкращий момент, щоб інвестувати у своє щастя. Планувати свій час потрібно різноманітно, щоб не втомлюватись від монотонності. Утім, не варто забувати про системність і систематичність, а також намагання доводити кожну почату справу до кінця. Якщо ж починати й не завершувати, то це тільки розпорошувати, марнувати свої сили та зневірятись. Потрібно конче вірити у власну міць та працювати на саморозвиток. Окрім того, важливо приймати із вдячністю все, що дає нам життя – просто знати: те, що стається з нами в моменті, робить нас такими, якими ми й задумані. Наприклад, я почала свою трудову діяльність із обов’язків менеджера з продажу інтернетної реклами. Іноді мені здавалось, що це сильно віддаляє мене від моїх мрій. Тепер, озираючись на той час, я чітко розумію, що то був украй потрібний етап мого життя, і жодна інша зайнятість не вплинула на мене так разюче й не навчила настільки багато ґрунтовних для життя речей, яких не вчать ні в аудиторіях, ні про які не пишуть у книгах та не розповідають у дружніх бесідах.

Які Ваші побажання alma-mater?

Щиро зичу своєму Університету процвітання. Для всієї України настав час великих випробувань і великих можливостей. Потрібно використати можливості, аби гідно пережити випробування на міцність. Бажаю довіри від студентів та натхненних людей у колективі.