У країні триває війна… Усі українці, консолідувавши сили, виборюють для України мир і успішне майбутнє. Немає жодної душі, жодного серця, яке б не зачепила війна, особливо гостро цей період проживають митці, втілюючи свої емоції в художні образи, ноти мелодій, рядки поезій.

У рубриці “Світ поетичного слова” вашій увазі пропонуємо патріотичні поезії студентки 2 курсу навчально-наукового інституту української філології та журналістики Анни Охоцької.

Як боляче мовчати, коли думки кричать,
Коли душа розтерзана волає.
Розбиті мрії, всеосяжний страх,
І серце люттю розриває.
Наївно повзають думки:
«За що? Хіба ми заслужили,
Щоб наші діти і батьки
життя щасливо не прожили?»
Чому ми мусимо страждати,
Коли хотіли просто жити,
Коли наважились жадати
Спокійних днів, сонцем залитих?
Чому ми мусим помирати
За жалюгідні плани ката?
Чому його не зупиняють
І грішно Богом величають,
Як він диявол у плоті,
Скажений вбивця без душі?!
І з новим днем нові страждання,
Нові розбиті сподівання,
І склеєні уламки мрій
Сльозами висохлих надій.
І лиш одне питання на устах:
Як довго нам іще терпіти?
Замучив безпорадний страх,
Набридло нам зі смертю жити.
Навіщо гаяти життя,
Аби із кимось воювати?
Хто не пізнає каяття,
Тому у пеклі вік страждати.
А ми поборемо, переживем!
Ми вільні! Вільних – не зламати.
Та біль ніколи не пройде,
Ми будем вічно пам’ятати!
Бо розучилися прощати…

Анна вірить, що в майбутньому на українців чекає тільки перемога, бо на варті незалежності нашої держави стоять мужні, сильні, безсмертні титани — воїни кращі з кращих…

Слава Україні! Слава її героям!