Ми звикли ховати свої емоції. У сучасному житті, де багато культу впевненості та успішності – емоції, які вважають слабкими, не прийнятні. І люди переживають горе мовчки, щоб не здаватися слабкими. І це не дає можливості асимілювати те, що відбувається.

Війна це постійний стресовий чинник. Людина постійно в напрузі від події, плюс невідомість завтрашнього дня – все разом тримає психіку в тонусі, немає можливості розслабитися ні на мить та пережити ситуацію.

Війна – це те, до чого не можна бути готовим і повз що не можна пройти, не зіткнувшись із горем, болем, жахом, люттю. Тому відчувати емоції, зокрема страх, відчай, біль, – це нормально.

Щоб із вами не трапилося – говоріть про це, плачте. Не ставте свій внутрішній світ паузу. Якщо є можливість – треба говорити про те, що відбувається, що лякає найбільше, шукати шляхи, чим можна зараз заспокоювати себе, шукати підтримку та розуміння у близьких людей чи фахівців.

Декілька простих та дієвих правил (Тихона Сергія Кульбака),  які допоможуть студентам і викладачам піклуватися про себе в період кризи, коли і часу та інших ресурсів зовсім мало.

Читати далі