У К-ПНУ завершились випробування для здобуття ОНС «доктор філософії». Ми поспілкувались зі вступниками: фахівцем загального відділу К-ПНУ ТЕТЯНОЮ БОДНАР, яка здобуватиме освітньо-науковий ступінь зі спеціальності Філологія ; письменницею, громадською діячкою ЛОРОЮ ПІДГІРНОЮ, яка вступає на спеціальність Історія; логопедом-дефектологом ВІКТОРІЄЮ ВОРОХ та вихователем ДНЗ ГАЛИНОЮ ЛУКАЧОВИЧ – вступниками на спеціальність Спеціальна освіта.

Майбутні науковці розповіли про свої студентські роки, поділилися планами на майбутнє і дали цінні поради першокурсникам К-ПНУ.

Чому вирішили продовжити навчання в К-ПНУ і здобути ОНС «доктор філософії»?

ТЕТЯНА БОДНАР:  Ще в шкільні роки я мріяла чогось  досягти в житті, упевнено йшла до своєї мети, і вже наприкінці навчання в магістратурі на факультеті української філології та журналістики почала працювати в університеті.  У планах було завершити навчання і продовжити наукову діяльність. Мені пропонували вступати до аспірантури, але спрямувати своє наукове зацікавлення на українську літературу. Були якісь певні сумніви, та й після 6 років навчання хотілося зробити перерву, згодом з’явилась сім’я і пріоритети дещо змінились. Та ось вже майже рік мене не покидає думка, що я стою на місці – не розвиваюсь, тому прийняла таке спонтанне для себе рішення продовжувати втілювати шкільну мрію і здобути освітньо-науковий ступінь «доктор філософії». Я впевнена, що це правильне рішення, бо знову починаю вчитися, здобувати нові знання, згадувати те, чому вчилася раніше.

Вступаю до аспірантури, працюватиму в напрямі вивчення історії української мови. Разом із доцентом Наталією Коваленко досліджуватимемо діалектологію, говірки західного Поділля. Ця тема надзвичайно актуальна і малодосліджена.

ЛОРА ПІДГІРНА: Я закінчила з червоним дипломом історичний факультет і дуже пишаюся тим, що навчалася саме в Університеті Огієнка. Для мене це дуже великий привілей, адже до навчання завжди відносилася з трепетом. Мені поталанило, що я застала таких відомих науковців, як: доктор історичних наук Іон Винокур, професор Микола  Кукурудзяк та багато інших. То були викладачі, у яких соромно щось не вивчити, не підготуватися до заняття.

Я 28 років пропрацювала в журналістиці, водночас практикувалася в написанні різножанрових матеріалів, і так склалося, що моя журналістська стежка привела мене до письменницької професії. Я є авторкою історично-пригодницьких авантюрних романів (тема романів — епоха УНР, початок ХХ століття, національно-визвольна боротьба). Разом з однодумцями проводимо просвітницькі заходи.

Так склалося, що я не змогла після закінчення навчання одразу вступити в аспірантуру і продовжити навчання. Як письменник і автор історичних романів, роблю те саме, що й науковці, тільки без наукового ступеня. Моя просвітницька діяльність – постійне вивчення історичних матеріалів, проведення конференцій. Саме все це стало поштовхом для здобуття ОНС «доктор філософії». А ще я дуже сумую за університетом, за навчанням. Для мене це дуже важливо. І вважаю, що це одне з моїх правильних рішень – вступити в аспірантуру.

Рекомендую всім, кому 35-45 років: потрібно йти і вчитися , адже вчитися потрібно все життя.

ВІКТОРІЯ ВОРОХ: Наукою я почала займатися не так давно, але дуже хочеться опанувати нові знання і використати вже здобуті в роботі, зробити щось, що дасть змогу полегшити роботу батькам і дітям з особливими освітніми потребами. Зараз мій фах ­ це логопед-дефектолог, мої наукові інтереси пов’язані із  розладами аутичного спектру в дітей.

Для продовження свого наукового і професійного шляху я обрала К-ПНУ, тому що це моя alma mater, потужна наукова школа, тут дуже хороший викладацький склад.

ГАЛИНА ЛУКАЧОВИЧ: Я вчуся, скільки себе пам’ятаю. За першою освітою я еколог, фах здобула в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу, згодом пішла в декретну відпустку і потім вирішила, що хочу працювати вихователем. Тому в 30 років почала здобувати новий фах у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника, а згодом почала працювати у дошкільному закладі й зрозуміла, що потрібно далі розвиватися. Для цього обрала Університет Огієнка, який має тривалу і цікаву історію, чимало моїх колег отримували освіту тут , найкращі відгуки саме про К-ПНУ і про фахівців, які тут працюють.

Чому обрали саме цю спеціальність?

ТЕТЯНА БОДНАР:  Скільки себе пам’ятаю, була дуже творчою, дуже люблю читати, навіть маю маленьке хобі – я складаю привітання на замовлення і отримую від цього задоволення. Тому творчість посідає одне з головних місць у моєму житті.

ЛОРА ПІДГІРНА: Я закінчила саме історичний факультет, і це допомогає в моїй письменницькій діяльності. Я ще не знаю, чи планую стати класичним науковцем. Люблю навчатися, мені це подобається. У письменницькій діяльності цей процес постійно відбувається, і я подумала, чому б його не продовжити в стінах К-ПНУ.

ВІКТОРІЯ ВОРОХ: Розвиваюся в тому ж напрямі, який обрала для себе ще на початку свого професійного шляху. Зараз моя робота пов’язана зі спеціальною освітою, хотілося б далі розвиватися в цій сфері і допомагати дітям з особливими освітніми потребами.

ГАЛИНА ЛУКАЧОВИЧ: . Я зрозуміла, що, на жаль, зараз  дуже багато дітей з особливими освітніми потребами  і спеціальна освіта дуже актуальна. Тому хочу розвиватися в цьому напрямі, щоб допомагати дітям і їхнім батькам, розширювати свої знання в цій сфері, ділитися ними і зробити внесок у науку.

У чому вбачаєте перспективи наукової діяльності?

ТЕТЯНА БОДНАР:  Є велика надія на те, що буде перспективніша робота, яка дасть можливість реалізувати себе в науковому плані і забезпечити фінансово. Дуже хочу побачити результат років навчання, тому самореалізація в мене зараз на першому місці. У плані професійного розвитку хотілося б викладати, ділитися своїми знаннями з іншими і навчання на ОНС «доктор філософії» зможе дати таку можливість.

ЛОРА ПІДГІРНА: По-перше, це те, що в країні дуже бракує освічених людей.  Ота кагорта 90-х, грамотних, розумних українців, старих діаспорян, які приїзджали до нас в Україну й пітримували просвітництво, вже потрошки закінчується, і ми все ще йдемо по інерції, але на сьогодні, як показують політичні, соціальні та й міські реалії, нам дуже бракує розумних людей з освітою. Освіта дає тобі мудрість діяти в щоденному житті.

Хоч я і не працювала жодного дня вчителем історії, проте дуже вдячна Університету Огієнка та викладачам, які трудилися зі мною 5 років, тому що історичний факультет став для мене зіркою і дав путівку в життя.

ВІКТОРІЯ ВОРОХ: Мої наукові інтереси пов’язані із соціалізацією дітей з розладами аутичного спектру. Ця тема надзвичайно актуальна. Хоч багато фахівців і науковців над нею працюють, усе ж залишається чимало недосліджених моментів. Хочу спробувати віднайти вирішення проблеми соціалізації дітей із такими розладами, допомогти їм освоїтися в соціумі, бо труднощі у них виникають саме під час мовлення, їм складно розвиватися, переймати навколишній досвід, тому дуже хочу полегшити їм життя, а без ґрунтовних знань і наукових досліджень це зробити неможливо.

Я більше практик, менше теоретик, але розумію, що ці аспекти тісно між собою пов’язані. Тому хочу набути нових знань, отримати новий досвід, щоб використовувати все на практиці.

ГАЛИНА ЛУКАЧОВИЧ: Тема моїх досліджень пов’язана з моїм вже здобутим фахом еколога, працюватимемо в напрямі вивчення природоекологічних компетентностей дошкільників, які мають особливі освітні потреби. Я працюю зараз вихователем. Це для мене хороша практика. Я розумію, як важливо виявляти труднощі у розвитку діток, працюю з дітьми ясельної групи, такі порушення виявити дуже складно. Насамперед хочу полегшити життя дітям і тим, хто з ними працює, здійснюючи внесок у наукову сферу.

Більшість абітурієнтів вже вступили до ЗВО, але є ще й ті, хто складає іспити, вступає в магістратуру або, як і Ви, в аспірантуру. Що б могли їм побажати?

ТЕТЯНА БОДНАР:  Перш за все, щоб вони розуміли, для чого сюди прийшли, щоб, поринувши у студентське середовище, правильно визначили свої пріоритети, завжди розвивалися і ніколи не залишалися на одному місці, бо світ змінюється дуже швидко і треба змінюватись разом із ним. Не боятися ризикувати, завжди пробувати щось нове, завжди кажу собі: Таня, спробуй, щоб потім не шкодувати! Ну і звичайно вчитися, бо коли ти йдеш на роботу, навіть якщо вона не пов’язана з отриманим фахом, все одно використовуєш знання, здобуті в університеті, тому я раджу всім студентам використати ці роки максимально з користю.

ЛОРА ПІДГІРНА: Згадуючи себе студенткою-першокурсницею, багато молодих людей приходять і дивляться на навчання в університеті, як на щось таке, бо треба вступити, бо треба якусь освіту мати. Я хочу побажати їм серйозного ставлення до навчання і розуміння того, що це найкращі та найкайфовіші роки, які згадуються все життя. Студентський період, особливо тепер за таких неймовірних можливостей, які відкриваються сьогодні в К-ПНУ за доброзичливості викладацького складу, із демократичним підходом до студентів.

Я бажаю насолоджуватися навчанням, сприймати відповідально й серйозно, продовжувати навчання і намагатися після закінчення університету віддатися своїй справі на всі 100.

ВІКТОРІЯ ВОРОХ: Поки ще студенти – жити повноцінним студентським життям, брати участь у різноманітних заходах, ініціювати їх, тому що ці роки не повернути, треба, щоб про них залишилась яскрава згадка. Ну, звісно ж, наполегливо працювати, вчитися, саморозвиватися, шукати нові джерела знань та інформації.

ГАЛИНА ЛУКАЧОВИЧ: Багато працювати, навчатися і не гаяти часу, крокувати в ногу з часом, бо світ не стоїть на місці.

Пресцентр